Історія Андрія Слюсарчука набула нових резонансів

19 января 2015
2428 просмотров Голосов: 0 Автор:Pavel Nek
article6799.jpg

За кілька останніх тижнів відома скандальна справа проти професора-нейрохірурга, доктора медичних наук, рекордсмена із запам’ятовування надвеликих обсягів інформації, переможця непереможної компютерної програми «Рибка», Лауреата Державної премії Андрія Тихоновича Слюсарчука набула нового дихання і резонансу. (Ми навмисно перераховуємо всі звання та регалії цього відомого українця, бо, як виявилось, ані слідство, ані прокуратура, ані суд так і не спромоглися спростувати жодного з цих пунктів). А саме сталися кілька цікавих речей. Перша: правозахисник Тетяна Перепеткевич повідомила, що отримала в Москві документ, який вщент розбиває всю прокурорсько-судову версію про олігофрена із освітою штукатура та підробленим медичним дипломом, який невідомо з якого дива взявся кроїти черепи нещасним хворим людям.

Через що останні начебто мерли десятками. Завдяки цій апокалептичній картині, живописаній львівською газетою «Експрес», суддя із закритими очима намалював Слюсарчуку 8(!) років позбавлення волі.

Так от: Міністерство освіти РФ на запит правозахисниці повідомило, що жодною інстанцією на території Росії диплом Слюсарчука про закінчення Московського медуніверситету ім. Пирогова не скасовувався! Російське Міносвіти при цьому підкреслює, що згідно із законами РФ визнати диплом недійсним може тільки російський суд, якщо ж такого вироку немає, то документ про освіту вважається легітимним. Таким чином, враховуючи, що ніяких відповідних судових рішень щодо документів про освіту Андрія Слюсарчука в Росії немає, його освіта є цілком законною.

А українські слідчі та прокурори дещо перебрали із повноваженнями: українськи «органи» відміняти російський диплом права не мають. Але взяли на себе таку функцію. Мабуть, дуже було потрібно. Бо саме «відсутність лікарської освіти» була наріжним каменем обвинувачення, адже тягнула за собою «незаконні нейрохірургічні операції», «ненавмисні вбивства» і решту кримінальних діянь, які «повісили» на Слюсарчука.

Для тих, хто вгледить у такому формулюванні відповіді російського міністерства деяку формальщину (мовляв, це легітимізує документ про освіту, а де пряме вказання на те, що Слюсарчук таки вчився?), є наступний сюрприз.

А саме: кількома тижнями раніше було отримано пряму відповідь із Санкт-Петербурзького Університету, згідно з якою Андрій Слюсарчук здобув там освіту психолога.

otvetSPB

І що тепер?

Зрозуміло, що все обвинувачення трималось саме на твердженні Генпрокуратури про відсутність у «зарізяки» медичної освіти. У свою чергу прокурори та слідство спиралися, схоже, лише на істеричні волання газети «Експрес», яка, власне, роздмухала всю історію і зробила з Слюсарчука «Доктора Смерть». Навіщо це було потрібно «Експресу», який в цій справі виконував скоріше не медійну, а слідчо-прокурорську функцію (активно фабрикуючі «докази», якими користувались слідство та суд) – тема окрема…

Сьогодні, після появи вищевказаних документів, всі звинувачення поти Андрія Слюсарчука виявляються юридично неспроможними. Тим більше з урахуванням наступного юридичного казусу: у справі, як виявилось, всі «документи», надані слідством і прокуратурою, що стосуються начебто спростування факту отримання Слюсарчуком медичної освіти, є… ксерокопіями! Всілякі протоколи допитів «свідків» з московського медуніверситету, які начебто пітверджують версію слідства про підробність диплому Андрія Слюсарчука, є з юридичної точки зору неналежними. Без підписів, печаток. Просто папірці. До того ж жоден із «свідків» обвинувачення не підтвердив свою позицію у суді та не підкріпив її документально, як того вимагає судова процедура.

Чому прокуратура підкинула суду таку відверту «лажу», можна здогадатись – чистота здобуття цих «доказів» не витримує жодної критики. Бо це, якщо називати речі своїми іменами – фабрикат. Тобто «правда» рівня газети «Експрес»…

Чому суд «не помітив» цього відвертого фальсифікату – питання до судді львівського сихівського суду Назарія Дулебка.

«У сталінські часи за таку справу розстріляли б з півдесятка прокурорів і суддів»

Друга новина: на захист Андрія Слюсарчука став справжній метр вітчизняної адвокатури Ярослав Зейкан.

zeikan

Входження у справу адвоката такого рівня, нехай вже на стадії апеляції, свідчить про те, що вся брудна історія з судилищем над професором Андрієм Слюсарчуком, перетвореним прокурорсько-судовою машиною часів Януковича (не без допомоги «демократичної» преси) у вбивцю, зарізяку, афериста та «олігофрена у стадії дебільності» найближчим часом може стати з ніг на голову. І вибухнути розкриттям змови колишньої влади, її медійної обслуги та прокурорсько-судових виконавців.

Наведемо думку Ярослава Зейкана, яку він виклав на своєму Фейсбуку, ознайомившись із справою (ключові фрагменти виділені редакцією).

«Справа Слюсарчука – крім всього іншого, результат політичної дурості… ЇЇ організатори – колишнє керівництво Генеральної прокуратури. Думаю, що не обійшлось без втручання Банкової часів Януковича. Завдання – дискредитувати Президента Ющенка та Турчинова, радником якого певний час був Слюсарчук. У мене нема підстав вважати, що за всім цим стоїть російське ФСБ. Але те, що все почалося з газети «2000», яка належить Медведчуку насторожує… Крім того, російські служби надають якісь малозначні папірці про те, що Слюсарчук нібито не вчився в московському вузі і що документи не збереглись… І водночас у себе росіяни жодних кроків не роблять щоб визнати виданий в Росії диплом Слюсарчука недійсним. Слюсарчуку інкримінують використання завідомо підробленого диплому, а росіяни насміхаються і визнають цей диплом дійсним…

І зробити це все було вирішено руками львів’ян: львівських прокурорів, львівських суддів.Одним словом міста, де ставлять пам’ятники Бандері… Мовляв що з тих бандерівців візьмеш…Задурити голову львів’ян різними вигадками, як це не сумно, виявилось неважко… Шановні львів’яне! Де Ваш політичний нюх, як Ви не почули руку Москви?

Вдумаймось тільки, якщо вирок вступить в силу, яким це буде подарунком для Путіна і його пропагандистської машини. Ось летить наш глава держави до Чехії з політичним візитом. І на шпальтах чеських газет з’являються коментарі:

«З України? Ага, це звідти де олігофрен у стадії дебільності (як це доводить обвинувачення) захистив кандидатську і докторську дисертації на звання доктора медичних наук, а потім мало не сокирою робив трепанації черепів нещасним українцям з десяток років. І за цю роботу Президент України нагородив цього дебіла Державною премією та надав ордер на квартиру.

І що там за медики сидять у вченій Раді, які навіть не спромоглися розрізнити дебіла від нормальної людини. І це все чистісінька правда, підтверджена вироком суду».

Сидить собі чеський обиватель, п’є пиво (або Бехерівку (особисто я полюбляю саме бехерівку) і думає: Та ні. Рано їм в Європу. Одне слово – дикарі. Правий Путін…

У сталінські часи за таку справу розстріляли б з півдесятка прокурорів і суддів, за втрату політичної пильності…»

Справа Слюсарчука як дзеркало вітчизняної Феміди

Новина третя. Адвокат був вимушений звернутися із відкритим листом до Президента України. І це звернення цікаве не тільки в контексті справи проти Слюсарчука. Один з найавторитетніших в країні юристів на прикладі цього процесу насправді висвітлює всі вади та збочення сучасного вітчизняного правосуддя. Повний текст звернення (яке за даними редакції ПІКу вже знаходиться в АП), можна прочитати тут.

Ми ж зупинимось на деяких ключових моментах.

Ярослав Зейкан вказує, що «В Україні здійснюється кампанія по «поліпшенню» роботи судової системи. В результаті суди перетворюються на своєрідний суд Лінча. Суди панічно бояться приймати рішення, які суперечать громадській думці, яка нерідко сформована недобросовісними органами масової інформації. Зокрема, і такими як «Експрес» м. Львів. Саме з подач газети Медведчука «2000», а потім газети «Експрес» розпочалося цькування та остракізм а потім і кримінальне переслідування Лауреата Державної премії, доктора медичних наук, профессора Слюсарчука Андрія Тихоновича. Ніхто в Росії не визнав недійсним його диплому, вже в Україні проф. Слюсарчук захистив дисертацію, його диплом Міністерством освіти було визнано в Україні (проведена так звана нострифікація). Суди панічно бояться також і прокуратури, яка набрала сили і диктує по суті судам якими мають бути вироки».

Далі адвокат пише про маленькі прокурорські «шалості». Зокрема виявилось, що прокуратура «з метою надання розслідуванню кримінальної справи особливої значимості, та одержання від слідчих суддів і суду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, штучно збільшувала тяжкість інкримінованих Слюсарчуку А.Т. діянь». Тобто, навішавши людині купу важких злочинів і примусивши суд арештувати Слюсарчука, прокуратура потім перекваліфікувала статті на м’якші, аби знизити градус власного бєспрєдела.

Але білі нитки вилазили самим неочікуваним чином. Як вам такий факт: «до суду було подано обвинувачення (крім інших) за ст. 121 КК України (умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли смерть потерпілого). І це при тому, що «за нанесення тяжких тілесних ушкоджень особі, яку оперував Слюсарчук, вже був засуджений зловмисник…» Мова іде по епізод, коли Слюсарчук намагався надати медичну допомогу людині, яку хтось вдарив по голові. Рана виявилась несумісною із життям, чоловік помер. Злочинця спіймали, судили і посадили. Але прокуратура вирішила, що цю смерть можна повісити і на Слюсарчука. Без коментарів.

Таку можливість суду дали деякі експерти, яких залучила покуратура, аби підтримати свої чудернацькі обвинувачення «науковим» підгрунтям. При цьому в текстах експетиз не проглядалось прямого зв’язку між діями Слюсарчука як лікаря та смертю пацієнтів, тож суд був вимушений опитувати експертів, які «пояснювали» свої висновки. Згодом спроба адвокатів провести альтернативні експертизи призвела до цілком очікуваного наслідку – фахівці, не ангажовані Генпрокуратурою, заявили, що провести експертизу без розтину трупів неможливо.

Отже, прокурорські «експерти» зробили науковий прорив: вони «вивчали» хід операцій, не маючи перед очима, власне, об’єктів оперативного втручання. Нобелівська премія, однозначно…

Про ганебну поведінку «світил» нейрохірургії треба сказати окремо. Спочатку такий факт: згідно з науковою літературою процент летальності по окремих операціях, які проводив Слюсарчук, досягає 90%. Отже, операції проводяться задля тих 10%, яких операція ще може врятувати. Доречі, хтось з фахівців назвав операції Слюсарчука «операціями відчаю». Тобто він брався за випадки, в яких вітчизняна медицина, зокрема в обличчі прокурорських «експертів», як правило, умиває руки…

Далі читаємо висновки адвоката: «В суді належним чином не доведено причинний зв’язок між операціями, які провів проф. Слюсарчук і смертю його пацієнтів. Всі операції, які проводив Слюсарчук здійснювались у лікарні у співпраці з іншими лікарями. Без проведення експертизи трупа неможливо робити висновки про причинний зв’язок між проведенням хірургічної операції і смертю особи. На цю обставину вказали експерти Вінницького відділення судових експертиз, яка надана апеляційному суду. Тобто, експертизи, якими керувався суд першої інстанції є недопустимим доказом, бо висновки зроблено на явно недостатніх для цього матеріалах.

Про упередженість спеціалістів засвідчують пояснення, що їх вони надавали в суді. Проф. Шевага ствердив: Слюсарчук фактично вбив Лозового (вирок суду – а.с. 89), замість того щоб вказати, які конкретні дії Слюсарчука та бригади лікарів привели до смерті і які стандарти медичної допомоги були порушені. Адже Лозовий поступив у лікарню з пухлиною мозку в тяжкій стадії. В іншому випадку спеціаліст Шевага стверджує, що хворий Криніцький був в агональному стані та разом з тим операція проводилась фактично на трупі (аркуш вироку 92).

Однак Шевага присутнім при операції не був, а судово-медична експертиза трупа не проводилась. Сам він не є атестованим експертом і залучався до групи експертів як спеціаліст. Зрозуміло, що такі твердження, засвідчують тільки про упередженість експерта і надуманість його висновків. Адже операцію проводить бригада лікарів в тому числі асистент і анестезіолог, які слідкують за пульсом і артеріальним тиском. Тому на «трупі» операцій не роблять.

Лікарі, які працювали з Слюсарчуком разом у бригаді і були допитані, непрофесійних дій з боку Слюсарчука не помітили, як зазначив і суд (вирок а.с.116).

Малолітнього Прокопчука привезли до лікарні з діагнозом «закрита черепно-мозкова травма». Його прооперував лікар Сагайдак. У зв’язку з важким післяопераційним станом хворого Прокопчука, який погіршувався, керівництвом лікарні було прийнято рішення про проведення повторної операції, яку проводив проф. Слюсарчук. Хірургічне втручання Слюсарчука визнали таким що воно має прямий причинний зв’язок зі смертю хворого. Некритично оцінюючи результати експертизи, суд і сам дійшов до абсурду та записав у вироку щодо хворого Прокопчука що Слюсарчук «вчинив вбивство хворого через необережність, повторно». З точки зору здорового глузду людину не можна вбити повторно. І на хірургічному столі людей не вбивають. Тому неясно як слід розуміти у вироку слова про повторне вбивство людини, яку вже вбили раніше».

Як вам це? «Вбив повторно». Чому не з’їв? Щось підказує, що діагноз «олігофренія в стадії дебільності» поставлений зовсім не тому чоловіку…

Чтаємо далі. «Експерти обґрунтовували свої висновки тим, що Слюсарчук не був лікарем, а тому його дії привели до летальних наслідків. Однак питання про те, чи був Слюсарчук лікарем або ні не входить в компетенцію медичних експертів, а їх твердження що Слюсарчук не лікар, це питання правового характеру, яке не може вирішуватись за допомогою експертів, тим більше експертів-медиків. У Слюсарчука був і є диплом лікаря і ніхто не визнав його у встановленому порядку недійсним.

Заслуговує на увагу, що інші експерти (з Дніпропетровська та Вінниці) зазначили, що без проведення експертизи трупа, неможливо дійти до висновку про причинний зв’язок між діями Слюсарчука і смертю тяжко хворого».

Наступний епізод також заслуговує на увагу. Як бачимо, із обвинувачень у вбивствах (перекваліфікованих потім на «ненавмисні вбивства»), стирчать вуха пересмикування та маніпуляції. Тож прокуратура вирішила підперчити справу. Тоді з’явився епізод, у якому Слюсарчук начебто продав комусь якісь ліки за якоюсь космічною ціною.Ч. 3 ст. 190 КК України: шахрайство. Суд вліпив по цьому епізоду 6 років. А тепер – увага! Ось документ, який дає Слюсарчуу повне алібі в цьому епізоді: у період часу, коли, за версією слідства, професор Слюсарчук начебто отримав гроші від «постраждалого», він взагалі консультував хворих у Криму!

kvit

«На жаль, – резюмує Ярослав Зейкан, – всі звернення до уповноважених державою органів залишені без уваги, що змушує звертатись до Вас як Президента, гаранта прав людини. І, звичайно, Президенту немає потреби втручатись у справи суду. Але Президент вправі поставити перед Генеральною прокуратурою завдання ще і ще раз перевірити цю справу, і прокуратура вправі відмовитись від обвинувачення. Потрібно ж колись і прокуратурі виправляти помилки її попереднього керівництва.

У зв’язку з наведеним та керуючись Конституцією України.

Прошу:

Доручити Генеральному Прокурору України провести перевірку наведених обставин та прийняти відповідні рішення аж до відмови від обвинувачення в суді.

14.01.2015р.

Адвокат Ярослав Зейкан»

Момент істини для львівського апеляційного Суду

Власне, наводити всі аргументи захисту у контексті появи документу, який засвідчує наявність у професора Андрія Слюсарчука медичної освіти, вже навіть зайве. Бо схема вимальовується проста: Слюсарчук, згідно з наявними документами, є фаховим лікарем; він мав право і обов’язок проводити оперативні втручання; довести його провину у смерті пацієнтів неможливо; лікарі, які оперували разом з ним, не мають претензій до його фаху та дотримання ним протоколів операцій (а протокол операції знає лише фаховий хірург); навпаки, ряд свідків-медиків у справі підкреслювали високу кваліфікацію його як клініциста… І так далі. Висновок простий. Суд, прокуратура та задіяні у схемі «посадки» Слюсарчука медійники наразі працюють на самозахист. Бо в разі виправдання «Доктора ПІ», хтось понесе відповідальність. Причому не просто адміністративну. Адже «нахімічили» по-дорослому.

Тепер цікаво, що скаже апеляційний суд. Становище суду надто складне і не тільки через появу нових свідчень на користь Слюсарчука.

По-перше.

Виявляється, Слюсарчук останні 8 місяців утримується в слідчому ізоляторі незаконно.

Слово Ярославу Зейкану:

«Вироком суду від 14 лютого 2014 року Слюсарчук засуджений до 8 років позбавлення волі. При передачі справи до суду у 2013 році Слюсарчука 21 день утримували під вартою без правової підстави, що є порушенням ст. 5 §1 Конвенції. Суд зазначив, що до вступу вироку в законну силу залишає запобіжний захід попередній – тримання під вартою. Вирок оскаржено в апеляційному порядку, а тому він не вступив в законну силу. По сьогоднішній день Слюсарчук рахується за апеляційним судом. Його апеляційна скарга станом на 12 січня 2015 року не розглянута.

Ст. 197 КПК встановлює, що строк дії запобіжного заходу – тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Ст. 203 КПК встановлює, що рішення про застосування запобіжного заходу негайно припиняє свою дію по закінченню строку, який не може перевищувати більше 60 днів. Отже, строк постанови суду припинився 14 квітня 2014 року. Апеляційний суд Львівської області рішень про продовження строків не приймав. Таким чином Слюсарчук А.Т. з 14 квітня 2014 року по сьогоднішній день перебуває в СІЗО без правової підстави. У відповідності із ст… 331 КПК ч. 3 суд, незалежно від наявних клопотань суд повинен кожні два місяці вирішувати чи не є підстави для зміни запобіжного заходу або його продовження.

6 січня 2015 року, як адвокат, я вручив начальнику Львівського СІЗО вимогу про негайне звільнення Слюсарчука А.Т., оскільки він утримується там без правової підстави. На словах моє прохання відхилено, а письмової відповіді станом на 14 січня 2015 року я не одержав».

(Як повідомили редакції ПІКу друзі Слюсарчука, після цієї вимоги адвоката адміністрація СІЗО дала розпорядження не приймати передачі із їжею для Слюсарчука).

Тож в середу, 21 січня, коли відбудеться судове засідання щодо розгляду скарги на дії з боку СІЗО з незаконного тримання під вартою Слюсарчука А.Т., хочеться побачити, як буде вивертатись Феміда.

На разі на запит адвоката, СІЗО не змогло надати будь-які підтверджуючи документи щодо утримання Слюсарчука за гратами, як того вимагає закон.

– Апеляційна інстанція всі ці 10 місяців просто ігнорує заяви Слюсарчука стосовно зміни запобіжного заходу, але автоматичного продовження таких заходів, як тримання під вартою, чинним законодавством не передбачено, – каже Тетяна Перепеткевич. – За таких обставин та відсутності підстав для тримання під вартою, оскільки в справі є всі наявні докази повної невинуватості, Слюсарчук підлягає негайному звільненню. Та Начальник СІЗО відмовився виконати законні вимоги адвоката. Тому враховуючи засліпленні очі української Феміди, яка так чи інакше також причетна до незаконного утримання Слюсарчука за гратами, сторона захисту також не виключає, що правосуддя може вдатися до фальсифікацій і надати сфальшовані документи заднім числом.

(Від редакції. Ми відвідаємо це засідання. І якщо побоювання адвокатів та правозахисників підтвердяться – повідомимо по це громадськість, прокуратуру та Адміністрацію Президента).

По-друге.

На суддів здійснювався і продовжується здійснюватись тиск через пресу.

Правозахисниця Тетяна Перепеткевич, переконана, що саме медійна технологія знищення особистості, яку застосувала по відношенню до Слюсарчука газета «Експрес», а за нею – низка інших ЗМІ, дала можливість каральній машині кинути професора за грати.

– Саме інформаційна, психологічна війна була розв’язана проти Слюсарчука А.Т., це дійсно натуральна диверсійна психологічна технологія, яка по незнанню була в тому числі підтримана і адвокатами. Гіпнозу Генеральної прокуратури піддалося практично все розсудливе населення України, в тому числі і адвокати. Був реалізований шлях найменшого опору – згода з атакуючої інформацією.

Дивіться, як вас практично перетворили на рабів зомбоящика. Підніміть руки, хто зміг відсторонитися від дискредитуючої інформації по Слюсарчуку? Ліс рук, так? Жодної…

Так ось – головна мета цих маніпуляцій була досягнута – викликати панічний страх. А між тим, ніхто архіваріуса не палив (привіт «Експресу»!), педофілія з порнографією і наркотиками не підтвердилися (ще привіт), навушники в дупу ніхто не ховав на шаховому турнірі (ще!), фотографій і документів з Козятинського училища в справі і в помині немає (ще!) і суд намагається встановити порушення російських законів на території, яка належить до юрисдикції України.

Ну чи не марення божевільного в глуху ніч?

Цікаво, до яких наслідків призвело «марення божевільного». Хоча якщо ми про «Експрес» – божевіллям тут не тхне. Тягне скоріше на кримінал. Але це – окрема тема.

P.S. Багато хто задається питанням – хто і за що так карав Слюсарчука, фабрикуючи найгучнішу справу останніх десятиліть? Можливо, відповідь є у нестриманих словах самого Слюсарчука? Послухайте оці фрагменти його авторської радіопрограми, де ще у 2010 році від ледве не матом крив Януковича та його поплічників. Тоді, коли всі ще сиділи мовчки. До Майдану було ще три роки.

До речі, на адвокатський запит з проханням надати архів радіопрограм «Ігри розуму» з участю Андрія Слюсарчука, аби долучити його до справи у якості доказу наявності у влади Януковича інтересу до нейтралізації відомого та авторитетного професора, «Радіо «Ера» відповіло, що архіви… знищені. Дивно, чи не так?

Похожие статьи:

ОбществоСторінками історії. Невідомий Степан Бандера

ОбществоХвилинка історії: Україна 1648 року

Образование и наукаІсторія об'єднання України в одній Інфографіці

Политические статьиМи збудуємо разом нову Україну

Политические статьиЧто на самом деле случилось в Берлине с интервью Яценюка

Комментарии 0

Связаться с нами:

facebookgooglemailodrsstwittervkvk

закрыть

Соц сети