Чому українці бояться майбутнього

У тренінгах з тімбілдінгу є вправа «Падіння на довіру». Психологи кажуть, що вона допомагає справлятися зі страхами, вчить діяти спільно і довіряти один одному.

Виконується таким чином: одна людина забирається на невелику висоту (наприклад, встає на підвіконня або стіл) і падає звідти на руки іншим. Падати потрібно спиною, при цьому обхопивши себе за плечі. Просто розслабитися, не думати: «А раптом не зловлять?» — І впасти.

Цю вправу багато хто намагався робити не тільки на тренінгах, а й просто в компанії друзів. І ті, хто пробував, знають: це дійсно страшно. Страшно зважитися впасти, страшно довіритися до кінця, хоча ти прекрасно знаєш, хто стоїть за спиною і як вони готуються тебе ловити.

У якомусь сенсі громадяни оновленої України зараз намагаються «впасти на довіру». Вони стоять, обхопивши себе руками і заплющивши очі, а за ними — президент, якого вони самі вибирали, депутати, за яких вони самі голосували, а також усі їхні закони, ініціативи та нововведення.

Але довіритися страшно. Нічого не вийде, все розкрадуть, нікому цього не треба, все буде, як завжди.

Ключове слово і ключове почуття аудиторії — недовіра. Не довіряють нічому: затримання корупціонерів — показуха і фікція; зміни в ДАІ — демонстрація бурхливої діяльності, а насправді нічого не дасть; запуск громадського телебачення — гроші на вітер, все одно воно не буде незалежним; будь-який новий закон — нісенітниця.

Центр Разумкова нещодавно провів декілька досліджень на цю тему. Одне з них показало: лише 17% громадян вважають, що події в країні йдуть у правильному напрямку. В ході іншого опитування фахівці запитували якраз про довіру. Виявилося, що у інститутів влади баланс довіри негативний. У судів — мінус 70,8%. У прокуратури — мінус 61,5%, у Конституційного суду України — мінус 56,5%. Стільки ж не довіряють парламенту.

Пояснити цей синдром недовіри, з одного боку, легко: люди поранені та стомлені від такого життя. Почати нові стосунки, розкритися і довіритися в такому випадку завжди складно.

З іншого боку, в цій недовірі є і елемент порушення логіки. Адже самі вибирали, самі голосували, самі чекали змін, самі впливали на політику. Так може, варто спробувати? Почекати і подивитися, що вийде?

Тим більше, згідно з висновками тих же соціологів, вже чого-чого, а терпіння у людей вистачає — вони готові ще почекати.

Іншого виходу не залишається: яким би страшним не здавалась ця вправа, його доведеться виконати. Треба пройти цей тренінг. Згадати тих людей, на яких сподівалися, від яких багато чого чекали, заплющити очі і впасти.

Але ж немає гарантії, що тебе спіймають і що ти не заробиш струс мозку, скажете ви. Мало що: руки виявляться слабкими або хтось в останню секунду здасть назад. Зрозуміло, ніяких гарантій немає. І вільне падіння може обернутися вельми жорстким приземленням. Але якщо не спробувати, нічого й не вийде. Не можна так і стояти, розгойдуючись і повторюючи: «Не вірю, не вірю, не вірю».

Похожие статьи:

Экономика → Українці масово оформляють субсидії

Новости Украины → Українці стали більше заробляти

Новости Общества → Посилюється перевірка реєстрації українців за місцем проживання -Указ Президента

Новости в мире → ​Євросоюз додав до списку на санкції ще декількох українців

Общество → Все більше держав Шенгенської зони відмовляють українцям у візах