Сторінками історії. Невідомий Степан Бандера

26 декабря 2014
3832 просмотра Голосов: 0 Автор:Pavel Nek
article6472.jpg

На жаль, наша держава стикається з досить протирічними думками з приводу певних політичних діячів. Напевно, багато хто може привести приклад того, що одна людина каже про якусь історичну та політичну особу одні речі, а інша людина — інші. Історія невпинно переписується. Та чи за цим переписуванням не встратиться справжня сутність подій та людей? Мабуть, найнеоднозначнішим персонажем в історії України можна вважати Степана Бандеру. Така неоднозначність великою мірою пов'язнана з великою радянською пропагандою та залякуванням. Але чому Бандеру так боялась радянська влада? Які сторінки з життя лідера українських націоналістів досі не відомі людям?


Сучасна політична ситуація в нашій Україні та й у світі спонукає до активних роздумів та пошуку історичної істини. Кожен погодиться, що упродовж історії нашої держави не раз повторювалися часи, коли нова влада, що приходила на зміну попередній, переписувала історію на свій лад, як їй було вигідно. Тому є багато історичних моментів та історичних осіб, відомості про яких подавалися нашими «придворними» істориками на догоду господарям. І далеко не завжди ця інформація була перевіреною, підтвердженою відповідними документами, і правдивою. Відповідно до віянь сучасності та на численні запити читачів редакція прийняла рішення публікувати матеріали про національно-визвольну боротьбу українців, про відомих і невідомих лідерів цієї боротьби.

Зараз на цій темі багато спекулюють різного роду «друзі» України, перекручуючи факти та підтасовуючи події. Звичайно, найбільш одіозною у визвольному русі є особа Степана Бандери, про якого ходить стільки міфів, як мабуть більше ні про кого іншого. Спробуємо розповісти об’єктивно, а далі нехай кожен робить свої висновки.

Для тих, хто не знав, повідомляємо, що лідер Організації українських націоналістів (ОУН) Степан Бандера народився у 1909 році у сім’ї священика у Старому Угринові (Івано-Франківська обл.). Ще з дитинства він неодноразово ставав свідком війни, оскільки через його рідне село чотири рази (1914-1917) проносилися фронти першої світової і територія Галичини постійно переходила від одного окупанта до іншого. Саме у ті бурхливі роки відбувалися драматичні спроби відбудови та становлення української незалежної держави. Батько Бандери був одним із громадських діячів Західно-Української Республіки (колишньої частини Австро-Угорської Імперії), поки її не захопила Польща. Він мав велику бібліотеку та брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини — був послом від Калущини до парламенту республіки. Під час українсько-польської війни був військовим капеланом в Українській Галицькій Армії. Також на Наддніпрянщині воював з білогвардійцями та більшовиками. Повернувся додому Андрій Бандера в 1920 році.

У 1919 році Степан вступає до Стрийської гімназії, де бере активну участь у пластунських організаціях та учнівських гуртках спротиву польській владі, що діяли під егідою УВО (Українська Військова Організація — нелегальна військова революційно-політична формація на чолі з Євгеном Коновальцем).

У 1929 році він стає активним членом ОУН, де успішно займається нелегальною пропагандою революційно-визвольної боротьби, ціль якої — встановлення незалежної української держави. Степан Бандера написав програму ОУН (детальніше про це читайте в наступному номері газети) Вже у 1931 році Степан керує усією пропагандою ОУН у Західній Україні.

Основною принциповою ціллю організації, як і інших націонал-патріотичних об’єднань того часу, була повна незалежність України від будь-яких загарбників. У 1933 році Бандера піднімається до крайового провідника та під його керівництвом відбувається низка каральних заходів проти польської окупаційної адміністрації. Зокрема, 16 червня 1934 року, здійснюється вбивство одіозного міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який прославився кривавими акціями терору проти українців. Пєрацький був автором та безпосереднім керівником плану «на зніщенє Русі», ціль якого — умиротворення жителів Західної України.

За день до вбивства міністра Бандеру арештовують, і 13 січня 1936 року, після довгого слідства та судової тяганини, йому та двом його соратникам виносять смертний вирок, який згодом був замінений довічним ув’язненням.

Коли Польща була захоплена гітлерівцями, Бандера був ними відпущений на свободу. А коли територія Західно-Української Республіки, у результаті поділу Польщі, була окупована військами СРСР, у бійців ОУН, з незалежних від них причин, змінився противник. Спочатку билися з поляками, тепер взялися битися зі сталінцями, які для жителів Західної України були такими ж чужоземними загарбниками, як і поляки.

Через тиждень після того, як гітлерівці вигнали «совєти» із території Західно-Української Республіки, рішенням ОУН від 30 червня 1941 року було проголошено відновлення Української держави. Авторами Акту проголошення Української держави стали Степан Бандера і Ярослав Стецько. Однак Гітлер велів негайно припинити «змову українських самостійників».

Гітлерівці заарештували Степана Бандеру у Кракові менш ніж через тиждень — 5 липня 1941 року. Спочатку Бандера був під домашнім арештом, але 15 вересня 1941 етапований у центральну Берлінську тюрму. Його братів — Олександра Бандеру (доктора політекономії) та Василя Бандеру (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році було вбито у концтаборі Аушвіц. Сам Степан Бандера з початку 1942 року по серпень 1944-го перебував у спеціальному бараку Целленбау концтабору Заксенхаузен, де перебували впливові громадські і політичні діячі держав, окупованих гітлерівцями.

За спогадами співкамерника Одда Нансена (письменника і гуманіста, борця за права людини під час Другої світової війни), дороговказною зіркою для Степана Бандери став досвід Фрітьофа Нансена з мирного відстоювання незалежності Норвегії від королівства Швеції. Ось чому у вересні 1944 року Бандера відхилив пропозицію нацистів керувати антирадянським збройним рухом у тилу Червоної Армії, яка наступала.

Тюремний досвід показав Бандері, що фізично можна перебувати у неволі, але духовне самовдосконалення і творчість роблять людину вільною навіть у в’язниці.

Степан Андрійович за прикладом Фрітьофа Нансена, не воює зі зброєю у руках, а намагається полі-тичними методами домогтися свободи для Батьківщини або ж, хоча б присутності на світовому порядку денному питання про українську незалежність.

З розвалом Німеччини Бандера вийшов на волю і відразу почав докладати всіх зусиль, щоб знову повернутися на рідні простори. Та ОУН в Україні вирішила, що краще буде, щоб її провідник перебував за кордоном, з огляду на досить складну й неоднозначну міжнародну ситуацію.

Після війни Німеччина запропонувала Бандері репарацію за ув’язнення, але він принципово відмовився від грошей.

Досить напруженими для сім’ї Бандери були повоєнні роки, тому що радянські спецслужби постійно полювали не лише на провідника національного руху, а й на його родину. Наприклад, до 1948 року сім’я 6 разів змінювала своє місце проживання: Берлін, Інсбрук, Зеефельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, Бандери у 1954 році остаточно переїздять до німецького міста Мюнхен. 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степан Бандера був убитий. Як пізніше встановлять німецькі слідчі, вбивство скоїв агент КДБ українського походження Богдан Сташинський, вистріливши йому в обличчя розчином ціаністого калію.

У форматі радянської історичної концепції Бандера розглядається як колаборант, злочинець та зрадник власного народу, а його прихильників прирівнюють до фашистів, з якими героїчно боролася радянська держава.

Але, з розпадом СРСР та відновленням України як незалежної держави в 1991 році, з’явилася кардинально протилежна радянській, українська точка зору на постать Степана Бандери. Більше того, історія визвольних змагань українського народу у 20-му столітті нерозривно пов’язана саме з його ім’ям.

Проте складні дискусії на цю тему тривають в українському суспільстві й досі. Особливо загострилися вони після того, як у 2004 році тодішній президент України Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України, яке згодом, у 2010 році, було відмінене Донецьким окружним адміністративним судом.

Однозначно лише одне: кожна незалежна нація має право на своїх героїв, незважаючи на те, що вони не завжди позитивно сприймаються представниками інших націй.

Цікаві факти про Бандеру:

1. В молодості С. Бандера був відомий під псевдонімами “Лис”, “Баба”, “Степанко”, “Сірий”, “Малий” та іншими

2. Говорили, що Бандера був досить низького росту і досить непомітний. Проте відзначають його непересічну харизматичність.

3. Під час навчання у Стрийській гімназії, Бандера також захотів вступити до Пласту – однієї з небагатьох на той час легальних спортивно-патріотичних організацій для молоді. Проте, через проблеми зі здоров’ям його туди не взяли. Бандера все ж таки домігся свого, але аж з третьої спроби.

4. Бандера очолив пропагандивний відділ ОУН у 22 роки, в 23 – став заступником Крайового Провідника, а в 24 – очолив Провід.

5. Завдяки йому було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню ОУН та хімічну лабораторію.

6. Майже всі члени сім’ї Степана Бандери трагічно загинули під час війни або перебували в концтаборах. Його молодший брат Богдан очолював загін опору нацистській окупації і загинув у 1942 чи 1943 роках. Інших двох братів – Олександра і Василя у 1942 році вбили польські наглядачі у концтаборі Аушвіц. Батька Бандери, Андрія Бандеру було вбито радянською владою. Двох сестер – Оксану та Марту-Марію було заарештовано у 1941 році і заслано до Сибіру, де померла одна з сестер – Оксана. Ще одна сестра – Володимира – також перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 946 до 1956 року.

7. Бандера був хорошим батьком та сім’янином. Він мав трьох дітей, а його дружина – Ярослава Бандера (Опаровська) допомагала йому у визвольній боротьбі. Коли Бандера був заарештований, дружина із тримісячною донькою Наталкою перебрались до Берліна, аби бути ближчими до нього.

8. Повоєнні роки були дуже напруженими для Степана Бандери, його дружини та дітей, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім’я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг.

9. Донька Бандери, Наталка згадує про той час: “Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько”.

10. 15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstra?e), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета-шприца вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Це відбулося приблизно о 13 годині 5 хвилин.

11. Бандера усе життя був прихильником збройного опору, але особисто він ніколи не був задіяний у збройному протистоянні: акції проти поляків в 30-роки він ніколи не очолював особисто, він не переховувався в криївках впродовж 40-х, як Роман Шухевич. Бандера був у першу чергу політиком і ухвалював політичні рішення: “Революційне змагання — це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу”.

12. Степан Бандера є почесним громадянином Тернополя, Івано-Франківська, Львова, Коломиї, Луцька, Червонограда, Теребовлі, Трускавця, Радехова, Сокаля, Борислава, Стебника, Жовкви, Сколе, Бережан, Бродів, Стрия, Моршина.

13. В 2010 році йому було посмертно присвоєне звання Героя України, а в 2011 рішення про присвоєння відмінене.

Похожие статьи:

ОбществоХвилинка історії: Україна 1648 року

Общество5 найбільших економічних криз в історії

Политические статьиМи збудуємо разом нову Україну

Образование и наукаІсторія об'єднання України в одній Інфографіці

СкандалІсторія Андрія Слюсарчука набула нових резонансів

Комментарии 0

Связаться с нами:

facebookgooglemailodrsstwittervkvk

закрыть

Соц сети