Сербська розрядка: чому Києву треба порозумітися з Белградом

10 ноября 2017
326 просмотров Голосов: 0 Автор:Spravedlyvist Kyiv obl
article16322.jpg

Нинішній дипломатичний конфлікт із Сербією протікає в тіні набагато масштабніших скандалів із сусідніми Польщею та Угорщиною.

А на додачу сербську політику в нас часто намагаються бачити як продовження російської. Але подібна логіка може дуже дорого коштувати Україні.

Адже навіть попри численні проблеми, збереження добрих стосунків Києва з Белградом явно відповідає українським інтересам. Проілюструю цю тезу однією особистою історією.

Моя дипломатична кар'єра розпочалася 1 серпня 1995 року і майже одразу стала невід'ємно пов'язана з Балканами.

Я працював українським дипломатом в Белграді в непрості часи для Сербії (на той час – Союзної Республіки Югославія). 1996-1999 роки – період завершення воєн на Балканах, так звана постдейтонська епоха.

Це останні роки правління Слободана Мілошевича, режим якого сильно похитнувся лише після операції НАТО "Союзна сила".

Ці 78 днів у Белграді вже ніколи, мабуть, не забуду. Як і не забуду переговори з Мілошевичем, які мені доводилося перекладати для спікера Олександра Мороза, президента Леоніда Кучми, посла Володимира Фуркала…

Після одних із них Мілошевич сильно потиснув руку, пильно глянув мені в очі і сказав: "Молодий чоловіче, не недооцінюйте і не списуйте Сербію, за будь-яких обставин не списуйте.

Ми – не росіяни. Ми маємо свою гідність". Чому він це сказав, чому сказав мені і що мав на увазі – до цього часу лишається для мене загадкою.

Всесильний Мілошевич тоді точно не просив і не потребував підтримки. Та й Україна не належала до тих країн, які могли таку підтримку дати.

Мілошевич – постать вкрай суперечлива, для багатьох народів Південно-Східної Європи негативна і злочинна. Він ніколи не належав до моїх кумирів, але завжди становив для мене професійний інтерес з точки зору його ролі в геополітичних процесах на Балканах, розуміння цього складного регіону, здобуття корисного досвіду для України.

Мені пригадалися ці його слова сьогодні, бо в схожій редакції я їх чув згодом не раз від багатьох сербів – як від високих чинів, так і від простих громадян.

Саме тому нинішнє емоційне зведення стосунків – явно найгірший із варіантів розвитку подій. Що треба зараз зробити? Фахово і інтуїтивно вважаю, що Україна і Сербія мають терміново зняти напругу у двосторонніх відносинах, яка виникла останніми днями.

Цьому допомогла б або телефонна розмова, або й зустріч міністрів закордонних справ України та Сербії Павла Клімкіна та Івіци Дачича. Варто зупинити публічну перепалку, перейшовши до вирішення питань, що хвилюють дві сторони, дипломатичними каналами.

Потрібно, зокрема, провести консультації МЗС і силовиків двох країн для того, щоб максимально унеможливити участь сербських найманців у агресії проти України.

Тут ключовою є розвідувальна і контррозвідувальна діяльність з двох боків, а також постійний обмін інформацією.

Саме вона може лягти в основу звинувачень щодо конкретних осіб, а головне – жорстких судових вироків. Показово жорстких – і цього Україна має вимагати.

В Сербії бракує інформації про Україну і не бракує про Росію. Переконаний, що одне з перших своїх представництв "Український інститут", про створення якого вже давно говориться, мав би відкрити в Белграді.

Чому не варто сваритися, а варто боротися за Сербію? З декількох причин. Старше і середнє покоління сербів можна вважати проросійським, але жодним чином не антиукраїнським. Це – тонкий, але важливий нюанс, який потрібно знати для того, щоб утримати Сербію серед союзників України.

Отже, першою причиною є важливість формування і зберігання максимально широкого кола партнерів та друзів як противагу російській агресії. Другою причиною я б назвав той факт, що в України і Сербії збігаються стратегічні курси на вступ до ЄС.

Сербія сьогодні уже є кандидатом на входження до Євросоюзу і, мабуть, стане його членом у найближчі 7-8 років. Про це, зокрема, свідчить заява 8 листопада ц.р. президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, який доволі відверто і несподівано для багатьох заявив, що Сербія і Чорногорія стануть першими новими членами ЄС до 2025 року.

Отже, коли Україна стане кандидатом на вступ і розпочне вступні переговори, Сербія вже буде членом ЄС і від неї, як і від інших країн-членів, буде залежати інтеграція України, темп і характер діалогу, перелік відкритих питань, швидкість відкриття і закриття переговорних глав.

Причина третя – курс на членство в НАТО. Членство Сербії в НАТО теж не видається нереальним, після успішної участі в більш ніж 20 спільних з НАТО військових навчаннях Сербія вже наступного року вперше прийме на своїй території навчання Альянсу REGEX 18.

Республіка Сербія у січні 2015 року уклала з НАТО індивідуальний План щодо партнерства. Сербська армія великою мірою досягла стандартів НАТО.

Зокрема, коли йдеться про озброєння і військове спорядження, Сербія прийняла натівську систему кодифікації. Це означає, що частина сербського озброєння і спорядження одержує маркування згідно зі стандартами НАТО.

Це, в свою чергу, добре для сербських підприємств, оскільки відтепер їхні вироби включені до бази озброєнь НАТО і потенційні замовники їх бачать.

Стандарти НАТО запроваджені також у системі місць формування, військового навчання, військової медицини.

Як стверджують багато поінформованих сербських експертів, прихильником вступу до НАТО є сербський президент Александар Вучич, який поки не видає своїх стратегічних планів.

І четвертим фактором я б назвав українців Сербії. Це хоч і не велика (загалом близько 21 тисячі русинів та українців), але важлива та символічна для України громада.

Вона – частина українсько-русинської громади колишньої СФРЮ і разом зі своєю країною пройшла всі жахи війни, роз'єднання, виживання.

І сьогодні вона потребує підтримки і Сербії, і України. Будь-яка турбулентність у двосторонніх відносинах може на ній позначитися.

Тому, підсумовуючи, і українським, і сербським дипломатам треба зупинитися, або, як кажуть на Балканах, "опустити м'яча на землю".

Бо чим далі, тим важче буде це зробити… Щодо Сербії Україні варто вести таку ж політику, яку проводять щодо неї та багатьох інших країн регіону, зокрема Чорногорії, Македонії, Боснії і Герцеговини, ЄС та НАТО: за них борються. Україні треба боротися і за себе, і за кожного свого прихильника.

Автор: Маркіян Лубківський, дипломат, координатор Руху "Справедливість"

Похожие статьи:

Политические статьиБоротьба з тероризмом та корупцією. Україні є чим зацікавити США

Политические статьиЛідер руху «Справедливість», екс-голова СБУ після масової хакерської атаки закликає створити в Україні єдиний центр з кіберзахисту (відео)

Политические статьиМедик-волонтер ПДМШ ім. Пирогова Ольга Сімонова нарешті отримала офіційну довідку про набуття громадянства України

Политические статьиНаливайченко вимагає від Генштабу офіційного залучення ПДМШ до надання медичної допомоги воїнам на передовій

Политические статьиНаливайченко: Білий дім охарактеризував зустріч Порошенка-Трампа 13 словами

Комментарии 0

Связаться с нами:

facebookgooglemailodrsstwittervkvk

закрыть

Соц сети