Ціни в ДНР і ЛНР такі як у Європі
2013-й рік Україна прожила в суперечках про доцільність підписання асоціації з ЄС. Запаморочливі події останніх півтора років вже порядком стерли старі емоційні переживання. Але тоді, в довоєнний час, коли країна ще не знала вуличних побоїщ, артилерійських обстрілів і танкових боїв, пристрасті кипіли неабиякі. Віктор Янукович, який пообіцяв підписати асоціацію з ЄС восени, піддавався нещадним нападкам Кремля і його українських сателітів — комуністів і членів організації «Український вибір» Віктора Медведчука, які намагалися домогтися зміни зовнішньополітичного курсу.
Лобістам Митного союзу доводилося важко. Прихильників проросійського курсу в України було значно менше, ніж прихильники євроінтеграції, і принципово не ходили на мітинги безкоштовно. За гроші ж рідко вдавалося звезти автобусами на демонстрацію і 1000 чоловік. Нічого схожого на проросійський майдан нікому з сателітів Путіна організувати в Україні так і не вдалося. Однак, агітація проти асоціації з ЄС велася. І найактивніше на цьому терені проявляв себе як раз «Український вибір».
Кремлівські агітатори обіцяли Україні саме безрадісне майбутнє в тому випадку, якщо вона задумає вступити до Євросоюзу. Повальне закриття підприємств, крах вугільної галузі та машинобудування, заморожування відносин з головним економічним партнером — Росією, різке зростання цін до рівня європейських, безробіття — ось лише короткий перелік тих бід, які пророкували Україні в Москві. З тих пір пройшло близько двох років. Україна таки підписала асоціацію з ЄС, за що поплатилася життям тисяч своїх громадян — Путін не пробачив свавілля сусідньої держави. При цьому найбільш проросійська, реакційна частина України — промислові райони Луганщини та Донеччини — за підтримки російських солдатів була фактично виведена зі складу країни і зажила своїм власним життям, поза асоціацію з ЄС, фактично в Митному союзі.
Однак, при цьому, трапилося небачене. Всі обіцяні Медведчуком, Азаровим і Симоненком жахи, які повинні були чекати Україну в ЄС, раптом втілилися саме в ДНР і ЛНР.
1. За твердженням «Українського вибору» підписання асоціації з ЄС і вступ до цієї організації мав призвести до різкого зростання цін. Пам'ятаєте цю забавну рекламу?
ДНР, ЛНР і Крим ні в якій ЄС, зрозуміло, вступати не збираються і навпаки, рухаються в протилежному напрямку. Отже, підвищення цін до європейського рівня там бути ніби як не повинно. Однак на ділі виходить інакше. Ціни в Донецьку і Луганську не тільки наздогнали, але й по деяких позиціях перегнали ціни в ЄС.
1,5 літрова пляшка кока-коли коштує в луганських магазинах 47-48 грн. У перерахунку на євровалюту — це близько 2 євро.
Кілограм апельсин в Алчевську — 75 грн. Це трохи менше 3 євро.
Ціни на овочі на ринках Луганська теж зросли. Капуста коштує близько 2 євро, яблука — 1,75.
Російський сік в різних містах коштує 26-30 грн (1,1, -1,3 євро)
Ціни на пиво в зоні АТО теж коливаються в діапазоні 1-3 євро залежно від сорту напою і об'єму тари.
Ціна на варену ковбасу в «Першому республіканському супермаркеті» (захоплений бандитами колишній АТБ) — приблизно 2,5 євро
Тепер спробуємо порівняти ці ціни з цінами в Євросоюзі. Втім, у країнах ЄС ціни дуже неоднорідні. Скажімо, у Бельгії чи Нідерландах вони набагато вищі, ніж у пострадянських країнах Балтики. Тому, щоб порівнювати чесно, візьмемо ціни з Латвії, з ризького супермаркету. Ймовірно, в Україні, якби вона раптом стала членом ЄС, ціни встановилися б приблизно б на тому ж рівні.
2 літри кока-коли в Ризі коштує 1,2 євро. Близько 27 грн.
Ціна 0,5 літра місцевого пива стартує від 0,68 євро. Це близько 15 грн.
Ціна 1 літра соку коливається в межах 0,9 -1,3 євро і приблизно дорівнює вартості соків в зоні АТО.
Ціна морозива стартує з 40 центів (близько 9 грн)
Ціна на фрукти помітно менша, ніж в Луганську і Донецьку.
Ціна на ковбасу в магазинах Латвії також коливається від 50 до 120 грн
Приблизно така ж ціна на ковбасу в Луганську у місцевого виробника «Луганські делікатеси». Думаю, про різницю в якості цих виробів зайвий раз говорити не потрібно.
Виходить, що Луганськ і Донецьк давно вже не тільки досягли рівня цін Євросоюзу, а й перевищили їх. При цьому зарплати і пенсії не тільки не зросли (як це було б при вступі в ЄС), але і зменшилися. Так, якщо в Латвії мінімальна зарплата становить 360 євро, а середня — 500, то в Донбасі десятки тисяч бюджетників не отримують зарплату з минулої осені зовсім, а пенсіонери голодують без пенсій.
Навіть не дивлячись на обвальне падіння гривні (яке своїми руками влаштували організатори війни) ціни в ЄС не набагато перевищують ціни в Україні, і навіть дещо поступаються цінами в ДНР і ЛНР, не кажучи вже про ціни в Росії.
Більше того, важливо розуміти, що самі по собі високі ціни — не проблема, якщо розуміти, як саме відбувається ціноутворення. Якщо в ЄС дорожнеча продуктів — наслідок високих податків, пенсій і зарплат, то в ДНР і ЛНР величезні накрутки просто кладуть собі в кишеню місцеві князьки, які захопили супермаркети та ринки. Якщо в Латвії, переплачуючи за м'ясо і овочі громадянин розуміє, що таким чином платить за хороші дороги, чисті вулиці і підручники в школах, то в Луганську і Донецьку громадянин просто відстібає данину в кишеню Захарченка, а натомість отримує в кращому випадку продуктовий пайок.
І все це «щастя» жителі Донбасу обміняли на європейський рівень життя, тому що в агітаційних листівках їх запевняли, що в Болгарії та Латвії «почалися проблеми» після вступу в ЄС.
2. Страшні прогнози кремлівських лобістів, які обіцяли Донбасу повальне безробіття і закриття підприємств у тому випадку, якщо Україна підпише асоціацію і вступить в Євросоюз, втілилися в ДНР і ЛНР з дивовижною точністю. Крім однієї маленької деталі — Донбас не вступив в Євросоюз, а фактично став російською окупаційною зоною. Правда обіцяного в цьому випадку доступу на ринок країн Митного союзу ніхто не дочекався. Навпаки.
Російські журналісти Стешин і Коц констатували, що Росія фактично влаштувала економічну блокаду ЛНР.
Підприємства Луганської області, захоплені бойовиками, в кращому випадку просто не працюють і скорочують персонал. У гіршому — знищуються і вивозяться в Росію. Яскравий приклад — шахта Білоріченська, де кількість співробітників скоротилася з 2800 до 700, а зарплати немає з літа 2014 року.
Інший сумний приклад — розграбування заводу імені Леніна в Стаханові. Пам'ятаєте, як у 2013 році агітатори Медведчука переконували громадян, що європейці закриють українські заводи? Треба думати в такому випадку, що ДНР якимось незбагненним чином таємно вступила в ЄС.
Інформація про зупинку і закриття підприємств у ЛНР і ДНР не є вигадкою журналістів. Самі бойовики говорять про неї абсолютно відкрито. Нещодавно, наприклад, в ДНР оголосили, що збираються закрити 20 шахт. Виходить, що люди в Донецьку і Луганську будували блокпости, відбирали зброю у міліції та СБУ і кидалися під танки, щоб у підсумку їх шахти закривались не Євросоюзом, а бандитами?
Для чого була потрібна війна і тисячі смертей, якщо в результаті все прийшло до того, проти чого воювали? Виходить, люди загинули за те, щоб не отримувати зарплати, не працювати і купувати продукти за цінами Євросоюзу.
Похожие статьи:
Недвижимость → За скільки можна зняти квартиру в Києві на травневі свята
Здоровье и медицина → Дешевих ліків в аптеках стане менше
Общество → В Молдові розпочались мітинги
Связаться с нами:
