Дефолт піде тільки на користь Україні

21 апреля 2015
3514 просмотров Голосов: 0 Автор:Вова Шешурак
article8362.jpg

Чому суверенний дефолт не такий страшний, як здається, і наскільки близька до нього Україна, розповідає у своєму блозі глава Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв Олексій Кий

В останні кілька тижнів з'явилося безліч публікацій і виступів на тему очікуваного дефолту України. Першопричиною стала заява Міністра фінансів України Наталії Яресько про бажання реструктуризувати зовнішні зобов'язання і при цьому домогтися списання деякої частини держборгу, а також — перенесення на більш пізній термін частини платежів і зменшення процентних виплат по них. Тональність більшості коментаторів цього питання виявилася мінорна, при цьому жодних аргументів не доводилось. Зате часто повторюється: Україну очікує другий дефолт.

Я не бачу сенсу доводити, що дефолт — це добре. Але у випадку грамотних дій, відбувається підвищення конкурентоспроможності внутрішнього виробника, зниження імпортної залежності та оптимізації портфеля зобов'язань. Та й компанія, в якій опиниться Україна, не найгірша. Дефолтом, в тому числі неодноразовим, можуть похвалитися не тільки Аргентина, Еквадор або Мексика, а й Німеччина, Франція, Британія та інші нині цілком розвинені країни. Вважається, що з усіх країн в Європі та Північній Америці лише Канада, США, Бельгія та країни Скандинавії не відносяться до них. Та й то, до США є багато питань про їх дефолтну непорочність.

Постараємося розібратися в суті української проблеми. На сьогодні обсяг боргу України перевищує 100% ВВП і не може бути погашений за рахунок генерації власних доходів. Існує кілька сценаріїв вирішення проблеми. Можна зробити нові запозичення під більш високий відсоток і якісь додаткові зобов'язання (схожий механізм намагався використати уряд Азарова).

Але з таким варіантом виникає кілька проблем: по-перше, гроші не потрапляють в економіку, яка в них гостро потребує; по-друге, відкладається реформування. Нарешті, по-третє, у поточній ситуації практично ніхто не буде кредитувати Україну, не маючи надійних гарантій (кажучи банківською мовою — подвійного покриття). В результаті, ми змушені будемо торгувати якщо не своєю незалежністю, то своїми стратегічними об'єктами, що рівносильно продажу тієї ж незалежності, але в розстрочку.

Більш радикальною дією стала б різка девальвація національної валюти, що дозволяє вирішити питання внутрішнього боргу і, частково, зовнішнього. Вона передбачає проведення розрахунків за внутрішніми зобов'язаннями за рахунок додаткової емісії грошей. Має сенс у тому випадку, якщо зовнішні запозичення незначні і існують чіткі механізми подальшого перенаправлення ресурсів у вітчизняну економіку.

Як правило, супроводжується інфляційним зростанням, зниженням доходів населення. Але має і переваги: виконання взятих на себе зобов'язань (хоча і шляхом шахрайства), підвищення конкурентоспроможності економіки, покращення торговельного балансу, зростання вітчизняного виробництва в середньостроковій перспективі.

Найбільш типовий приклад — дії Кучми і Ющенка в 1998-2000 рр. Тоді за рахунок обвалу гривні майже в два рази вдалося запустити українську економіку і досягти двозначних показників зростання в першій половині 2000-х. До супутніх факторів варто віднести зростання попиту на основну продукцію українського експорту — метал на світових ринках. До негативів можна віднести низьку орієнтацію на внутрішній ринок (його наповнення і раніше відбувалося багато в чому за рахунок імпорту), побудова олігархічної моделі суспільства і, як наслідок, серйозне розшарування населення за рівнем доходів.

Ще більш жорстким є сценарій відмови від проведення виплат за своїми зобов'язаннями. Як правило, тут можливі кілька варіантів: м'який — з інвесторами домовляються і борг реструктуризують на умовах, близьких до спочатку озвученим позичальником, і жорсткий — борг просто не виплачується і держава про нього «забуває». Останній сценарій зараз намагаються не застосовувати, тому існує велика ймовірність втратити не тільки значної частини власності за кордоном, але і будь-яких інвестицій і кредитів в осяжному майбутньому.

На подібні дії можуть піти тільки країни-маргінали третього світу, які не бачать для себе істотних втрат. При м'якому варіанті, коли кредит реструктуризується і позиції сторін узгоджуються, позичальник все одно отримує іміджевий збиток і тимчасове відлучення від ринків капіталу. Однак якщо далі він демонструє свою здатність проводити розрахунки в рамках досягнутих домовленостей, він може бути повернений на ринок протягом 1-3 років.

Нарешті, можна комбінувати: і від проведення виплат відмовитися, і механізм інфляції запустити і девальвацію валюти здійснити. Сценарій є найгіршим, оскільки передбачає відмову від виплат при дуже складному становищі в економіці. Якщо кредитори не погоджуються з умовами позичальника, складна ситуація зазвичай перетворюється на катастрофічну. Відбувається вихід іноземного капіталу, падіння курсу місцевої валюти і її знецінення, обвальне падіння добробуту населення.

Тільки на її перезапуск йде кілька років, при цьому відмова зовнішніх кредиторів від підтримки країни веде до погіршення ситуації. Я не розглядаю політичну складову, проте всі протиріччя в цьому випадку загострюються, починає переважати популізм, і економічні перетворення взагалі можуть бути припинені. Щось схоже відбувається в Аргентині протягом останніх 15 років.

Тепер — що, на мою думку, намагається зробити Україна. По-перше, уникнути повноцінного країнового дефолту, який призведе до повного паралічу фінансової системи країни і зупинці її економіки. По-друге, вийти на такі домовленості із зовнішніми кредиторами, які дозволять не тільки поліпшити структуру боргу, але й не втратити статус країни — передбачуваного позичальника. По-третє, за рахунок зростання інфляції і зниження курсу гривні зменшити внутрішнє боргове навантаження і підвищити конкурентоспроможність вітчизняної економіки.

Ми спостерігаємо другу в новітній історії спробу перезапустити українську економіку шляхом реформ та оптимізації боргового навантаження. Перша мала місце в 1998-2000 рр. і була частково ефективною. Про другу говорити рано. Реструктуризація боргу в цих умовах — лише один з кроків по оптимізації державних фінансів і економіки в цілому. Завдання гранично прості: знизити боргове навантаження, перерозподілити платежі в часі, впровадити ефективну систему запозичень.

При цьому вельми важливо утримати існуючий валютний курс та інфляцію в контрольованих межах. Виконання останніх умов дуже важливі з точки зору перезавантаження економічної моделі та розвитку вітчизняного виробництва.

Основна проблема полягає в тому, що подібні дії з реструктуризації боргу повинні бути чітко пов'язані з одночасним проведенням внутрішніх перетворень. Їх затримка або спроба розтягнути в часі можуть обернутися повторенням вже грецького сценарію. Різке проведення — соціальними виступами, особливо небезпечними під час зовнішнього конфлікту. Однак у випадку успішного суміщення зовнішньої і внутрішньої політики, ефект від планованого дефолту буде позитивним.

Похожие статьи:

НовостиСкільки відсотків українців готові віддати Крим Росії?

Новости ПолитикиУряд США розглянув проект про допомогу Україні

СтатьиЩо потрібно мати на випадок війни.

Новости УкраиныМосква виділить Києву другий транш лише після погашення боргу за газ

Новости СпортаСьогоднішні виступи українців на Олімпіаді-2014 в Сочі

Комментарии 0

Связаться с нами:

facebookgooglemailodrsstwittervkvk

закрыть

Соц сети