Хто не платить податки та підроблює дипломи стає головою Адміністрації Президента

4 февраля 2015
3762 просмотра Голосов: 0 Автор:Pavel Nek
article7135.jpg

Запис 1. Однокурсник Лами Тантрапи

Ламу Тантрапу ви, найімовірніше, не знаєте. Тому що він свого часу не зорієнтувався продавати газети і журнали, а меткий однокурсник не підказав, хоча міг, і було б по совісті, бо на весь інститут їх було двійко студентів. Тож однокурсник став мультимільйонером і правою рукою глави великої європейської держави, а Лама Тантрапа змушений був ударитись у тибетські практики з наступним виїздом у Портленд, щоб навчати охочих високогірній премудрості. Щоправда, про Ламу також пишуть, але нечасто, та й гроші, звісна річ, не ті, що у Бориса Ложкіна.

Отож, мова про керівника Адміністрації президента України. Це він у 1990–1992 роках удвох з майбутнім ­Ламою гриз граніт знань в американському Міжнародному інституті гуманізації та розвитку.

Ви не чули не лише про Тантрапу, а й про такий вуз? Не поспішайте соромитися: знати про нього ви й не могли. Міжнародного інституту гуманізації та розвитку не існує. Ні у США, ні в Україні, ні будь-де.

То що ж тоді за документ, спитаєте, подав шановний Борис Євгенович до канцелярії Порошенка, влаштовуючись працювати його правою рукою? Диплом менеджера вищої ланки управління. Щоправда, не зовсім державного зразка. Дип­лом про закінчення престижного вузу, як видно з назви, намалювала Ложкіну приватна фірма у приватній квартирі славного міста Суми.

Цей факт доволі переконливо довів усім нам на сміх журналіст львівської газети «Експрес» Андрій Ганус.

Хоча, який там сміх. Ми вже мали біля державного кормила проФФесора і члена неіснуючої Каліфорнійської міжнародної академії наук, індустрії освіти та мистецтв — он воно яким нещастям обернулося для країни. І не варто заспокоювати себе тим, що кормило у Ложкіна менш відповідальне. Зате Янукович був просто президентом, а Ложкін — з імператорів.

Запис 2. Творець імперії

Процес творення зазвичай ховають, тому сотворене для невтаємниченої людини нерідко здається дивом. Особливо коли щось з'являється з нічого.

Імперія Бориса Ложкіна постала не за одну ніч, як буває з церквами, проте очі багатьом округлила: звідки вона взялася? І чому під рукою саме цього чоло­в'яги?

Знаю кількох людей, що піднялися в 1990-ті на продажу періодики. «Створивши мережу», як значиться й у біографії нашого героя. Тогочасна «мережа з продажу газет і журналів» складалася зазвичай з непоказної кімнатки, куди надходили тиражі популярних видань і звідки вони розносилися безробітним людом навколишніми територіями. Кожен знімав свій навар, не ділячись з державою жодною копійкою. У кращому разі, організатор мережі розщедрювався на реєстраційний збір. А от стартовий капітал на невеликих націнках для чогось суттєвішого заробити можна було. Підприємливий харків'янин шансу не проґавив. Тож появи власної газети АТВ, а згодом і «Теленедели» є цілком вмотивовані.

Проте навіть після успіху знаменитого телегіда на українському й російському ринках ніхто б не взявся спрогнозувати, що згодом Борис ­Ложкін стоятиме на чолі рейтингової ме­діа-імперії, яку оцінюватимуть майже в півмільярда доларів. І що його «УМХ Груп» посідатиме 15-ту сходинку серед 25 найбільших медіа-компаній на пост­радянському просторі — вищу, ніж відповідні структури фінансових монстрів — Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа й Ріната Ахметова — і що поступатиметься Ложкін лише холдингу Віктора Пінчука.

Проте сталося саме так. Юнкор обласної харківської молодіжки зійшов на вершину творчих мрій — став повелителем великої групи видань.

Проте 2014 року вибухнула сенсація: Борис Ложкін, якого журнал «Ком­паньйон» встиг зарахувати до трійки найкращих топ-менеджерів України, продав виплекане дітище іншому вундеркінду вітчизняного бізнесу — вже тоді одіозному Сергієві Курченку.

Здивував і факт продажу, і те, кому було продано.

Бізнес — поза політикою. Не заперечую. Продають тому, хто більше заплатить. Проте коли йдеться про потужний медійний кулак, бізнес перестає бути просто бізнесом.

А заплатити Курченко заплатив, і гроші достойні. За рахунок кредиту з державного банку.

Проте схитрував не лише покупець, зробивши приватний ґешефт за державний кошт. Не відстав від нього й продавець. Медійний імператор не сплатив податків у казну держави, на теренах якої заробив свої мільйони. Принаймні так стверджують журналісти того-таки львівського «Експресу» Олексій Малярчук та Ігор Починок, провівши власне детальне розслідування.

Запис 3. Стілець з діамантами

Засоби масової інформації купують не для примноження статків. Хоча таке не виключається. Приватним ЗМІ зазвичай відводиться інша роль: забезпечувати комфортне існування конкретного капіталу в конкретному середовищі і, найголовніше, бути знаряддям різнопланового впливу на суспільство і політичні еліти.

Адже що таке створена Борисом Ложкіним «УМХ Груп»?

Це лідер українського ринку ­преси, який постійно нарощує свою частку. За офіційними даними, холдинг представлений у дев'яти інформаційних сег­ментах, і в половині з них посідає лідерські позиції за охопленням аудиторії. Зокрема, у таких значимих, як діловий, суспільно-інформаційний і телебачення. Від власників цієї медіа-компанії певною мірою залежить, що проповідуватимуть на своїх сторінках такі популярні серед масового споживача бренди, як «Комсомольская правда», «Аргументы и факты» й інші формально «українізовані» російські монстри ідеологічного впливу. Споживачами друкованої продукції видавничого дому УМХ є 27 відсотків читацького населення країни. До складу холдингу входить чи не найбільше в Україні об'єднання «Твоя преса» — це дозволяє впливати на те, які видання лежатимуть на газетних і журнальних розкладках, тобто регулювати доступ українців до вітчизняної періодики.

В управлінні компанії перебувають чотири мережні («Авторадіо», «Ретро FM», «Наше радіо», Europa Plus) і три локальні («Джем FM», «Голос столиці» та «Lounge FM») радіостанції, які рівномірно представлені в усіх регіонах і великих містах України. Сумарна денна аудиторія становить 4,5 млн, частка слухання — 18,45%. У секторі телевізійного впливу компанії щодоби перебувають 3,2 млн глядачів. УМХ є одним з основних гравців і на просторах інтернету. На майданчики компанії щомісяця заходять 6 млн відвідувачів.

Такий-от ласий шмат дістався Курченку. Він мав поставити його на службу режиму Януковича, проте не встиг.

Кому «УМХ Груп» служить нині?

Це потребує окремого вивчення. А от керує ним одна з найодіозніших представниць Партії регіонів з репута­цією проросійського політика Олена Бондаренко. А належить холдинг тому, хто його купив торік, тобто Сергієві Курченку. Принаймні формально.

І от тут нам час здивуватися. Наскільки можна зрозуміти з офіційних повідом­лень, силовики рискають світом і за наукою Остапа Бендера шукають стільці, в яких всеїдний Курченко сховав діаманти, нажиті незаконним шляхом. Аби вилучити їх і поставити на службу Україні. А один з таких стільців — до того ж з гарантованими скарбами під обшивкою — стоїть просто-таки у них під носом. До того ж підступитися до цього «стільця» можна на цілком законних підставах, не чекаючи разом з Кісою Вороб'яніновим нічної пори: чистота купівлі-продажу медіа-холдингу викликала сумнів не лише у допитливого львівського "­Експресу".

Запис 4. Непідірвана вежа

Луганська телевізійна вежа стоїть у центральному районі міста, проте підірвати її без загрози навколишнім будинкам цілком можна було. Мій добрий знайомий знає це краще за мене, бо там живе. Тому ось уже півроку кожну нашу розмову завершує докором: «Чому цього не зробили?»

Вежа і до окупації поводилася не так, як належало б українському ретранслятору. Ловила й поширювала російське: від новин і політичних ідей до «культурного продукту» у вигляді серіалів, що героїзували зокрема й армію московітів. З Москви йшла головна правда, а на все українське дивилися вже потім, озброївшись «правдою» Кремля. А після путінської окупації вежа остаточно розперезалася. З ранку до ночі вдовбує «правду» про «київську хунту», обстріли правосеками і укропами мирних жителів, про звірства українського агресора… І паралельно співає про те, як болить за Донбас серце у Путіна, як Росія рятує край від голоду і холоду. І люди вірять. І в те, що електричну мережу проклали з Ростова, і що обігріває їх Московія. І в продовольчі конвої вірять, хоча жалюгідний пайок отримали лише раз — восени. І радіють обіцянкам так, наче вони є чимось реальним. І бояться нових боїв — тобто приходу справжніх визволителів.

«Коли я перепитую: а чим вам погано жилося раніше, — каже мій знайомий, — вони наче просинаються. Замовкають і швиденько йдуть додому. Для людей медійна реальність стала правдивішою за реальне життя».

«Чому наші не підірвали телевежу, коли відступали?» — щоразу запитує мій товариш.

Медіа в руках умільців здатні перетворити людей на зомбі. Навіть цілу країну, що ми спостерігаємо на прикладі Росії. Тому

– можна заплющити очі на саморобний диплом неіснуючого інституту, який Борис Ложкін показав, йдучи керувати Адміністрацією президента України. Це справа совісті посадовця. Хоча не зай­вим було б і публічне вибачення перед суспільством, якщо Порошенко такого не потребує;

– можна не дуже перейматися сумнівною оборудкою з продажем «УМХ Груп», у результаті якої держава сподівалася отримати і не отримала кілька сотень мільйонів гривень у вигляді податків. По-перше, уникають податків у такий спосіб чи не всі вітчизняні олігархи, то чому має відповідати один Ложкін? А по-друге, ґешефт пройшов без порушень законодавства Британських Віргінських островів, де зареєстровані обидві компанії — і продавця Ложкіна, і покупця Курченка. А українській Феміді ще треба розібратися, що це було: продаж чи дарування, своє продавав наш геніальний топ-менеджер, чи виступив лише посередником і нічого на тому не заробив. Журналістське розслідування — це ж не судове.

Але нам не має бути байдуже, хто володіє таким потужним медійним ресурсом, яким є «УМХ Груп».

Недавнє дітище Бориса Ложкіна, наскільки мені відомо, процвітає й нині. І під фінансовою рукою Курченка та ідейним керівництвом Олени Бондаренко й надалі просуває в українське суспільство російські ідеологічні, політичні та культурні цінності.

Погані вони чи хороші — не про те мова. Вони — російські. І за духом, і за змістом своїм. І вже це є небезпечним. Медіа, вживлені холдингом в українське суспільство, зміцнюють і гуртують мовне середовище, яке може бути використане Кремлем як привід для вторг­нення у суверенну державу.

Вторгнення ми вже маємо. Проте не можна заперечувати розширення зони вторгнення. Тому придивитися до чистоти медійного бізнесу «УМХ Груп» необхідно.

Рецепт мого знайомого щодо луганського ретранслятора породжений відчаєм, але є переконливою ілюстрацією ідеологічної безпечності на державному рівні. Цей рецепт у жодному разі не можна переносити на роботу з засобами масової інформації — таке за часів Януковича вже було. Але не можна й бездумно і безконтрольно наводнювати мовний простір привозним медійним продуктом. Навіть якщо він приносить багатомільйонні прибутки.

Похожие статьи:

IT-Технологии«National Geographic Україна» запустив iPad-версію

Новости ПолитикиИрина Геращенко лоббирует жесткий закон о медиа

ОбществоДеньги и тайные схемы Бориса Ложкина

Здоровье и медицинаБіологічні добавки дуже шкідливі для здоров'я

Политические статьиGazeta Wyborcza о ситуации в Украине

Комментарии (0)

Связаться с нами:

facebookgooglemailodrsstwittervkvk