Щоб допомогти тим, хто стежить за українською кризою, розібратися що відбувається, колумністка «The Washington Post» Енн Епплбаум склала короткий довідник термінів, до яких, за її словами, «слід ставитися з глибоким скептицизмом», оскільки ці «історичні кліше… найчастіше покликані служити інтересам тих, хто їх вживає. А іноді це просто некоректні спрощення».
— Братська допомога — радянський вираз, за допомогою якого колись обгрунтовувалися вторгнення СРСР до Праги (1968) і Афганістану (1979). У тому, що російські політики, включаючи президента РФ Володимира Путіна, останнім часом називали український народ «братнім», автор публікації вбачає «сигнал проросійським організаціям на Україні, щоб вони запросили інтервенцію».
— Контртерористична операція — вираз путінської епохи, яким виправдовували російське вторгнення до Чечні в 1999 році… В даному контексті означає, що дозволено все.
-Державний переворот… Може означати все що завгодно, починаючи від «мирних акцій протесту, які нам не подобаються «до» насильства щодо поліції з боку протестуючих, але в будь-якому випадку цей термін використовується для обгрунтування початку контртерористичної операції і зовсім не обов'язково для позначення власне державного перевороту.
— Нацист або фашист — ці провокаційні історичні терміни протягом багатьох місяців використовують і російські, і українські чиновники для опису широкого спектра опозиційних лідерів і угруповань, — пише Епплабаум.
Вона визнає, що крайні праві на Україні є, але вказує, що їх менше, ніж у Франції, Австрії чи Голландії, а радикалізація цього контингенту відбулася «під тиском кийків, куль і нападів поліції». Крім того, продовжує публіцистка, «ті, хто «розкидається цими термінами, повинні пам'ятати, що найжорсткіша антисемітська, гомофобська і ксенофобська риторика в цьому регіоні виходить не від українських ультраправих, а від російської преси, в кінцевому ж результаті від російського режиму».
Терміни «етнолінгвістичні розбіжності» і «югославський варіант» Епплбаум також вважає провокаційними. Вони, на її думку, використовуються для того, щоб приписати українському конфлікту характер «атавістичного, незбагненного, вкоріненого в глибокій етнічній ненависті», тоді як насправді етнічного компонента в ньому немає – «це не війна за те, якою мовою говорити і в яку ходити церкву». Це політичний конфлікт, вважає журналістка, і суть його в «глибоких, фундаментальних розбіжностях про природу держави, про міжнародні схильносты країни, її правовій системі, економіці, її майбутньому».
— Враховуючи те, наскільки багато що для українців поставлено на карту, найменше, що можемо зробити ми, сторонні спостерігачі, — це при обговоренні їх долі уникати безглуздих стереотипів, — підсумовує Епплбаум.